Доброго дня.
Висловлюємо свою думку з цього приводу.
Постанова визначає:
Установити, що працівникам установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах її проведення, заробітна плата за фактичний час перебування в таких районах підвищується на 50 відсотків (за наявності підтвердних документів).
Аналіз тексту дозволяє зробити висновок, що мова йде про працюючих, не мобілізованих, співробітників у бюджетних установах, які залучені до забезпечення проведення АТО (наприклад, відрядження).
По-перше – за текстом не зроблено посилання на «мобілізованих працівників/співробітників, що проходять військову службу». Зазвичай, такі нюанси прописуються прямо.
По-друге – мова йде про забезпечення АТО, а не безпосередню участь у АТО. Тобто, це більш схиляє нас до установ, що надають підтримку – лікарську, інженерну тощо.
По-третє – нарахування підвищеної заробітної плати відбувається за фактичний час перебування у районі АТО. Звичайно, підставою для нарахування будь-якої зарабітної плати є табелювання/облік робочого часу. А облік робочого часу щодо мобілізованих зовсім інший – його не розмежують по днях.
По-четверте – облік має підтверджуватись документами. Навіть якщо уявити себе, що якась ВЧ зможе забезпечити надання такої звітності щодо точної кількості днів, проведених у АТО, ВЧ не зможе забезпечити надання її під час нарахування підвищеної зарабітної плати. А зарабітна плата не нараховується «заднім числом», так робиться лише перерахунок з/п. Тобто, таке має місце, але нормативно-правовий акт навряд чи передбачив би це на постійній основі.
Ми були б раді, якщо ця постанова стосувалась би мобілізованих співробітників, але, на нашу особисту думку, малось на увазі інше. Мобілізований – середній заробіток, грошове утримання та доплати за АТО – отже, Кабмін мав намір вирівняти дохід працюючих людей, залучених до АТО.
Доброго дня. Ні, єдиної форми скарги не існує. Ваше питання регулюється такими документами:
Наказ МОЗ України N 561 від 05.09.2011 року Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності http://zakon3.rada.gov.ua/
Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене Постановою Кабінету міністрів від 3 грудня 2009 р. № 1317 http://zakon3.rada.gov.ua/
Відповідно до п. 23 Положення №1317, у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров’я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров’я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
Тому Вам потрібно подати протягом місяця від дня отримання висновку в обласне бюро медико-соціальної експертизи заяву про оскарження результатів експертизи та вимогу призначити нову експертизу, яку Ви пройдете в обласному МСЕК.
Скарга подається у вільній формі, з викладенням всіх обставин та додаванням всіх документів, зазначенням ПІБ, дати, підпису та вимоги до вищої інстанції. Скарга подається самостійно, під розпис канцелярії про вручення або через відділення Укрпошти з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
Адміністративні справи з приводу оскарження рішення МСЕК, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.
Отже, для оскарження рішення МСЕК в судовому порядку вам необхідно звертатися до адміністративного суду за місцем Вашого проживання з позовною заявою про визнання рішення МСЕК незаконним. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний термін, який обчислюється від дня отримання висновку, що оскаржується.
Доброго дня. На жаль, Ваше керівництво має рацію. Дійсно, демобілізація контрактників зараз можлива лише за Указом Президента про демобілізацію, незалежно від строку закінчення контракту.
Частиною восьмою статті 23 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлено, що у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею (строк дії контракту), військова служба продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації.
Таким чином, в особливий період, у разі закінчення строку дії контракту, новий контракт про проходження військової служби з військовослужбовцем не укладається, а його дія продовжується на період до оголошення демобілізації, про що видається відповідний наказ командира (начальника) по стройовій частині та не дублюється наказом по особовому складу.
Підстави для звільнення, в такому випадку – загальні для особливого періоду (незважаючи на строк контракту, через його автоматичне продовження згідно ст.. 23), визначені частиною 8 статті 26. Під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров’я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв’язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
виховання матір’ю (батьком) – військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір’ю (батьком) – військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
д) у зв’язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов’язків;
є) у зв’язку з вислугою встановлених строків військової служби, передбачених частиною першою та абзацом другим частини сьомої статті 23 цього Закону.