Доброго дня. Так, наразі внесені зміни до законодавства. Це нова норма, вона з’явилась у жовтні 2015.
Зараз частиною 3 ст. 23 Закону “Про військовий обов’язок та військову службу” (з врахуванням змін, внесених Законом від 6.10.2015) встановлено:
“Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково”.
На жаль, закон зворотньої сили не має та ці норми не розповсюджуються на строки раніше укладених контрактів.
Ваш контракт не безстроковий – він має не визначений строк. Ми не знаємо, коли такі контрактники, як Ви, зможуть звільнитись – це може відбутись, якщо вийде Указ про закінчення особливого періоду (без коментарів) або окремий указ про демобілізацію контрактників Вашого року. Прогнозувати, коли це відбудеться ми, звичайно, не можемо.
Переукласти з Вами контракт МО не зобов’язано, Ваш контракт діючий, обов’язок щодо переукладення відсутній. Ви можете поцікавитись щодо наявності такої можливості, звичайно – якщо таке й буде, то не в централізованому порядку. Але подати рапорт щодо переукладення контракту на нових умовах Ви маєте повне право. Проблема у тім, що підстави для оскарження можливої відмови відсутні.
Поки що, поза строком, звільнитись можливо лише на підставах, зазначених у ч. 8 статті 26 закону “Про військовий обовязок та військову службу”. Під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці:
а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
б) за станом здоров’я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;
в) у зв’язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;
г) у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:
виховання матір’ю (батьком) – військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір’ю (батьком) – військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
д) у зв’язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;
е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов’язків;
є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України;
ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону (Цим абзацем передбачена наступна можливість: для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців);
з) які досягли граничного віку перебування військовозобов’язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду;
Також з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання;
Доброго дня! На жаль, ні.
Доброго дня.
Для отримання квартири Ваша родина має перебувати на квартирному обліку. Статус УБД не надає право отримати квартиру просто – він надає право отримати квартиру поза чергою для такого учасника, який перебуває на квартирному обліку для отримання державного житла або як особа, що потребує покращення житлових умов.
Отже, якщо Ви перебуваєте на обліку – ви маєте подати до місця обліку свідоцтво про статус учасника бойових дій для переміщення в черзі «наверх».
Якщо Ви не перебуваєте на обліку, але маєте підстави для того, щоб потребувати покращення житлових умов (вони загальні для всіх громадян) – Ви маєте стати на облік в загальному порядку, додатково додавши пільгові документи – свідоцтво учасника бойових дій.
Щодо землі
Учасник бойових дій, як і будь-який громадянин України, має право набути у власність земельну ділянку у порядку, визначеному ЗК України. Окремого нормативно-правого акту, який регулює питання надання у власність земельних ділянок учасникам АТО, немає. Проте законодавством встановлено першочергове забезпечення земельними ділянками учасників АТО (членів їх сімей), яким повинні керуватися чиновники в процесі виділення земельних ділянок даним особам.
Водночас звертаємо увагу, що ч. 4 ст. 116 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За умови, якщо учасник бойових дій не отримував раніше земельну ділянку, він має на це першочергове право. Для цього необхідно звернутися до відповідної сільської (селищної), міської ради у випадку розташування бажаної земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва в межах населених пунктів. Якщо ж земельна ділянка сільськогосподарського призначення (землі житлової забудови апріорі розташовані в межах населених пунктів) знаходиться за межами населених пунктів, слід звертатися до територіальних органів Держземагентства України. При цьому, учасник АТО, крім заяви (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, повинен надати органу, уповноваженому розпоряджатися земельними ділянками, документ, що посвідчує його статус учасника бойових дій (посвідчення).
Якщо УБД не має відомостей щодо вільних земельних ділянок, можна звернутися з письмовим запитом про надання публічної інформації (щодо наявності земель державної та комунальної власності, не наданих у власність/користування) в залежності від обраної земельної ділянки до територіального органу Держземагентства України/відділу містобудування та архітектури органу місцевого самоврядування. Або спробувати самостійно ознайомитись з інформацією публічної кадастрової карти України (http://www.map.land.gov.ua/
Згідно ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм, зокрема, земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;
для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;
для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара.
Надання фізичним особам земельних ділянок у власність шляхом приватизації здійснюється у порядку, визначеному ст. 118 ЗК України. Так, ч. 6 даної статті ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації, подає до органу державної виконавчої влади (надалі – ОДВВ) або органу місцевого самоврядування (надалі – ОМС), уповноваженого розпоряджатися земельними ділянками цієї категорії земель, наступні документи:
· заяву (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Зразок заяви має бути в уповноваженому органі. За відсутності/відмови надати – заяву подають у вільній формі з обов’язковою реєстрацією (вхідний номер, дата). У даному документі вказується цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри;
· графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Чинне земельне законодавство не встановлює вимог як саме мають виглядати дані матеріали. З практики, це можуть бути викопіювання з генерального плану відповідного населеного пункту, кадастрової карти, які можна замовити в землевпорядній організації або у державного кадастрового реєстратора у територіальному органі Держземагентства України.
· документи на підтвердження статусу (посвідчення УБД) – для реалізації першочергового права.
Слід зауважити, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 ЗК України.
Отримання дозволу на розробку документації із землеустрою.
В подальшому, згідно з ч. 7 зазначеної вище статті ОДВВ/ОМС у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні.
Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У випадку незгоди з розпорядчим документом ОДВВ чи ОМС про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, або бездіяльності вказаних органів, яка полягає в залишенні заяви (клопотання) без розгляду, за захистом своїх прав можна звертатися до суду. Судова практика в переважній більшості таких випадків на боці громадян.
Розроблення, погодження та затвердження документації із землеустрою.
Отримавши дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наступним кроком буде укладення договору на розробку документації із землеустрою із суб’єктом господарювання – виконавцем робіт із землеустрою. При цьому, документація із землеустрою має бути розроблена у строк, що не перевищує шести місяців з дати укладення договору на її розробку.
В подальшому, після розроблення документації із землеустрою, її необхідно буде погодити в порядку, передбаченому ст. 1861 ЗК України.
Так, проект відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення підлягає погодженню з територіальним органом Держземагентства України. У випадку відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального житлового будівництва, крім погодження з органом земельних ресурсів, проект землеустрою подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.
Зауважимо, що зазначені вище органи протягом десяти робочих днів з дня отримання проекту землеустрою повинні надати розробнику (землевпорядній організації) висновки щодо погодження проекту землеустрою або про відмову в такому погодженні з обов’язковим посиланням на акти законодавства, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Після отримання висновків про погодження проекту землеустрою необхідно здійснити державну реєстрацію земельної ділянки. В силу положень ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом України «Про Державний земельний кадастр».
Наступним кроком є затвердження проекту землеустрою. Органом, який видав дозвіл на розроблення проекту землеустрою (відповідна місцева рада чи територіальний орган Держземагентства України) протягом чотирнадцяти календарних днів приймається рішення про затвердження землевпорядної документації та передачі земельної ділянки у приватну власність.
Державна реєстрація права власності на земельну ділянку.
Завершальним етапом процедури приватизації земельної ділянки є державна реєстрація права власності на земельну ділянку в органах державної реєстрації прав.
Відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Отримання рішення ОМС про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність/наказу ОДВВ (в нашому випадку, територіального органу Держземагентства України) є підставою для звернення до місцевих органів Державної реєстраційної служби з питання реєстрації права власності на земельну ділянку. В результаті чого громадянин протягом п’яти робочих днів отримує свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та, нарешті, фактично та юридично стає повноцінним власником земельної ділянки.
У випадку відмови/затягування – варто одразу звернутись зі скаргами на дії місцевої влади до всіх органів – облдержадмінінстрації, територіального органу Держземагентства України, Мінсоцполітики. Можна звертатись з проханням направити депутатський запит й до депутата ВРУ по Вашому округу, до уповноваженого з прав людини. Чим більше звернень (у випадках безпідставної відмови) – тим більше шансів пробити бюрократичну машину. Звернення подаються письмово. Про намір оскаржувати відмови/затягування можна й повідомити місцевий орган влади. В разі подання скарг та звернень – ставити місцевий орган у копії та надсилати примірник.