Я, Скочков Віталій Іванович, майор внутрішньої служби, звертаюсь до Вас по допомогу з питання щодо можливості визнання мене учасником бойових дій. У 2014 році я займав посаду заступника начальника з охорони – начальника відділу охорони Червонопартизанської виправної колонії № 68, яка знаходилася на кордоні України та Російської Федерації у Луганській області, і яка під час проведення антитерористичної операції була зруйнована 28.06.2014 року. Бойові дії велися більше місяця. В цей час особовий склад колонії виконував свої обов’язки, в тому числі приймаючи міри по захисту життя засуджених. Керівництвом колонії був відпрацьований механізм евакуації засуджених жінок до підвалів, аби жодна з них не постраждала при обстрілах. При цьому не допущено загибелі особового складу та спецконтингента. 28 червня в результаті бойових дій, обстрілами та вибухами були пошкоджені вартові приміщення, їдальня, гуртожитки та частина промзони виправної колонії № 68. Я, як і інші працівники установи, перебував під час цих подій на службі. У той час був посилений режим несення служби, ми знаходились в установі і вдень і вночі. Під час перестрілок ми евакуйовували усіх засуджених до підвалів і охороняли їх. В мої обов’язки входила охорона засуджених. Жоден зі співробітників не порушив присягу та не передав озброєння сепаратистам. Щодо того, які саме документи направлялися до управління пенітенціарної служби в Луганській області на той час – знаю, що після перших обстрілів начальник колонії підіймав питання про евакуацію спецконтингента колонії, але вона була проведена тільки після повного зруйнування колонії. Начальник колонії доповідав про всі ці факти начальнику департаменту охорони та нагляду при центральному апараті пенітенціарної служби у Києві Н.П.Ільтяю, направлялися рапорти до управління пенітенціарної служби у Луганській області, з описанням ситуації в колонії і проханням прискорити евакуацію засуджених, а чи сповіщали про них центральний апарат, мені не відомо. Про всі ці факти неодноразово повідомлялося по телебаченню, а також була розміщена інформація на сайті пенітенціарної служби України, давались інтерв’ю про ці події. Після того, як установу було зруйновано та поступив наказ з управління пенітенціарної служби в Луганській області, засуджених жінок було евакуйовано до Свердловської виправної колонії № 38, а звідти до Старобільського слідчого ізолятора. Жінок евакуйовували на автобусах, про цей факт на багатьох українських телеканалах також виходили відео сюжети та була викладена інформація на сайті пенітенціарної служби. Оскільки Червонопартизанська виправна колонія № 68 була знищена 28.06.2014 року, на той час на території її розташування діяла українська влада, і я виконував свої обов’язки згідно українського законодавства. Я не знаю, чи видавалися тоді документи про безпосереднє залучення співробітників колонії до роботи у районі проведення антитерористичної операції. Мною своєчасно складалися всі документи (згідно посадових обов’язків) та направлялися до управління пенітенціарної служби в Луганській області. Мені не відомо, чи направлялися списки співробітників колонії до центру АТО, це в мої обов’язки не входило, та й думати в той час про це ніхто не міг. Якщо такі документи і складалися, то напевно тільки в управлінні, але мені про це невідомо. Факт виконання обов’язків працівниками Червонопартизанської виправної колонії, і мною в тому числі, під час бойових дій можуть підтвердити керівники управління на той час, а саме: Поліщук В.А. , який на той час займав посаду начальника управління пенітенціарної служби в Луганській області і Калашніков С. – на той час займав посаду першого заступника начальника управління пенітенціарної служби в Луганській області,( зараз працюють в управління пенітенціарної служби в Кіровоградській області), які безпосередньо приймали участь в евакуації засуджених жінок. Також факт виконання обов’язків працівниками Червонопартизанської виправної колонії, і мною в тому числі, під час бойових дій можуть підтвердити всі засуджені жінки, які на момент зазначених подій відбували покарання у Червонопартизанській виправній колонії № 68. Зі спілкування з прикордонниками, які в описаний мною час перебували на КПП поряд з колонією, оскільки вона була розташована на самому кордоні з Росією, мені стало відомо, що всі вони отримали посвідчення учасників бойових дій. З грудня 2014 року у зв’язку з небажанням порушувати присягу на вірність народу України та бажанням служити далі, прийняв рішення переїхати на територію підконтрольну Україні. Змінив місце проживання та переїхав з сім’єю до м. Старобільськ Луганської області, де винаймаю житло і був переведений на посаду старшого психолога управління ДПтС України в Луганській області. При цьому я також залучався до складу групи Луганського управління пенітенціарної служби, яка в січні 2015 року під керівництвом начальника управління Олейнікова С.О. виїжджала до міста Дебальцево з метою евакуації засуджених з Чорнухінської ВК № 23, але теж у зв’язку з проведенням бойових дій її повністю не евакуювали, і нами було доправлено до Артемівського слідчого ізолятора лише 23 засуджених. Потім я перейшов на вакантну посаду чергового помічника начальника Старобільського слідчого ізолятора, де працюю по теперішній час. Згідно викладеного, прошу Вас розглянути питання щодо того, чи можу я вважатись учасником бойових дій, адже я працював в Червонопартизанській виправній колонії № 68, і під час її обстрілів і знищення, знаходився на службі і виконував службові обов’язки в умовах безпосереднього бойового зіткнення, і не порушував присягу на вірність народу України. З цього приводу я вже звертався до пенітенціарної служби України, потім до міністерства юстиції. Мені відповіли, що я маю надати документи, які можуть підтвердити зазначені факти, але більшість документів було знищено при обстрілі Червонопартизанської колонії № 68, а ті, що вціліли – були передані до Свердловської виправної колонії № 38 та до управління пенітенціарної служби у м. Луганськ. Не з моєї вини ці документи та установи не перевезли до території, що підконтрольна Україні. Тому прошу Вас допомогти мені добитися правди у цьому питанні. У разі негативної відповіді прошу повідомити куди я ще можу звернутися з цього питання. Також, у разі негативної відповіді, можливо є така можливість прийняти міри по доповненню до закону про учасників АТО про додаткове включення осіб, які захищали державу у виправних колоніях під час проведення АТО, та не порушили присягу і продовжують працювати в системі на території України. Моя електронна адреса: skochkova.olga@ukr.net З повагою, Скочков Віталій Іванович
5. Грудня 2016
Доброго дня.
На наш погляд, Вам треба не звертатись до МЮУ або МОУ. Вони дійсно зв’язані переліком дій та документів при оформленні статусів. Але суди не зв’язані – та у суді доказами можуть бути будь-які документи, показання свідків тощо – а не лише визначені Постановою КМУ N 413 від 20 серпня 2014.
Ви можете самостійно звернутись до міжвідомчої комісії ( 01001, м. Київ, провулок Музейний, 12) за отриманням статусу та проханням самостійно витребувати копії документів. А, в разі відмови (що скоріше за все й буде так як документи вони зібрати не зможуть), – звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження дій комісії, встановлення факту участі у бойових діях та зобов’язання оформити статус та видати посвідчення. Отже, в межах такого суду, доводити факт участі у АТО можна різними доказами.
До речі, хороший ефект дають звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини та до деяким депутатів ВРУ по відповідних округах. Уповноважений зазвичай надсилає запити до органів, що акцентує увагу на відповідному питанні.
Чи можна після госпиталю самостійно обрати місце реабілітації?
5. Грудня 2016
Доброго дня. Якщо Ви є військовослужбовцем – реабілітація здійснюється за направленням військового закладу лікування. Якщо реабілітація проводиться в період відпустки після лікування – звичайно, можна обирати місце реабілітації самостійно.
Доброго дня! Прошу сказати чи можна зараз укласти контракт до закінчення особливого періоду. Чи діє такий період, враховуючи те, що мобілізації вже немає. І чи зберігається робоче місце і зарлата на підприємстві?
5. Грудня 2016
Доброго дня. Визначення «особливий період» встановлене Законами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не потребує окремого визначення для цілей Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Особливий період, що наразі триває, розпочався 19.03.2014 відповідно до Указу Президента «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014, дата його закінчення має бути визначена відповідним Указом Президента.
Тобто, наразі на території України особливий період продовжується.