Збереження робочого місця при демобілізації
Як відомо, Верховна Рада України затвердила Указ Президента «Про часткову мобілізацію». Відома й основна мета цього Указу – поступова ротація мобілізованих у 2014 році.
Так, четверта хвиля мобілізації має замінити мобілізованих з першої хвилі. Планується поступова демобілізація мобілізованих по першій хвилі протягом строку, аналогічному тому, коли вони мобілізовувались – з 18-го березня по травень.
Дотримання строків особливо критично тому, що за мобілізований особами зберігається їх робоче місце та середній заробіток протягом одного року з дня мобілізації.
Нагадаємо, що це право передбачено Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України.
Тут виникає наступна проблема. Якщо працівник був мобілізований 10 квітня 2014р., по підприємству був виданий відповідний наказ, то строк збереження робочого місяця триває до 11 квітня 2015р., а 12 квітня 2015 року працівник має бути звільнений на цілком законних підставах.
Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України надано завдання провести звільнення військовослужбовців, які були призвані відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їх перебування на військовій службі та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання (перебування).
Але, в разі, коли з будь-яких причин цей строк (за 10 днів до закінчення календарного року перебування на військовій службі) буде порушено – є реальний ризик виникнення випадків не співпадання дати з’явлення на роботу та строку демобілізації + проїзду до місця проживання/роботи.
В нашому прикладі, особа, яка дісталась до місця роботу пізніше 11 квітня, втратить роботу. Оскаржити це буде важко.
В зв’язку з цим, звертаємо увагу мобілізованих першої хвилі на необхідність відстежувати строк своєї демобілізації.
Якщо дата критично наближається до дати виходу на роботу (умовний строк «критичності» – приблизно 7 календарних днів), пропонуємо варіант, який дозволить «підстрахуватись» від звільнення.
Оскільки за мобілізованим зберігається робоче місце, за ним зберігається право на відпустку. Тому, якщо очевидно, що дістатись до роботи у строк неможливо, варто власноруч написати заяву про повну відпустку за минулий рік, вказавши дату початку відпустки – кілька днів до дати ймовірного звільнення (дня закінчення річного строку відсутності) та направити роботодавцю через відділення Укрпошти (оскільки є ймовірність спору – з описом вкладення /оформлюють на поштовому відділенні/ та повідомленням про вручення /підтвердить дату отримання заяви/) або передати під розпис про отримання (на копії – розпис уповноваженої особи роботодавця про отримання).
День початку відпустки краще розрахувати так – він має передувати дню можливого звільнення, але йти за днем умовного отримання листа роботодавцем (умовно – один/два дні перед звільненням).
Нагадаємо, що орієнтовний строк поштового обігу на Україні – в межах тижня.
Зловживати цим варіантом не варто, оскільки він не є безспірним, але шансів на поновлення на роботі та/або оскарження дій роботодавця набагато більше, ніж у випадку пропущення строку з’явлення на роботу.
Тим особам, які демобілізовані до завершення річного строку але просто мають відпочити після демобілізації, варто:
1. з’явитись на роботі;
2. переконатись у тому, що по підприємству, установі, організації видано наказ про те, що особа приступає до виконання своїх обов’язків/стає до роботи у зв’язку із закінченням строку мобілізації (цей наказ є підтвердженням факту дотримання річного терміну та повністю знімає ризик звільнення);
3. написати заяву на відпустку. Можлива відмова роботодавця у відпустці з посиланням на «графік відпусток», «річну відсутність» є неправомірною. Так, згідно статті 11 Закону України «Про відпустки», щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати.